Бойові дії на сході країни тривають з квітня 2014 року. За цей час уже відбулися ротації військових і учасників добровольчих батальйонів. У деяких з бійців, які повернулися додому, можлива поява так званого посттравматичного синдрому.

 

Про це мало говорять, і ми вирішили підняти цю проблему на поверхню. Інакше може бути запізно.

У чому загроза?

Це явище не нове у медицині. Так, у США військові, які поверталися з війни у В’єтнамі у 60-70-х роках ХХ століття, скаржилися на стан, який потім отримав назву «в’єтнамського синдрому». Те саме відбувалось і в країнах колишнього Радянського Союзу після воєнної кампанії в Афганістані – так званий «афганський синдром».

Статистика показує, що синдром виникає тільки у кожного п’ятого свідка психотравмуючої події. Але у зоні АТО сьогодні вже тисячі наших військових, і з часом це може вилитися у цілий прошарок соціуму, про допомогу якому уже зараз варто думати.

У 2012 році Міністерство у справах ветеранів США опублікувало доповідь, в якій показали, що після 11 вересня 2001 року (найбільший теракт у США), близько 30% ветеранів війни у Афганістані та Іраці, які лікувалися у військових госпіталях були уражені посттравматичним синдромом. Для військових, які бачили і брали участь у бойових діях, відсоток навіть вищий.

Сам же посттравматичний синдром правильно називати посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), але в суспільстві більш відома назва цього явища саме як синдрому. Масового поширення в Україні цей розлад, на щастя, не отримав, оскільки в за попередні 23 роки незалежності наша країна не мала збройних конфліктів.

Першою ластівкою стали протистояння з правоохоронними органами у січні-лютому 2014 року під час подій Євромайдану. Тоді журналісти і лікарі почали вести просвітницьку діяльність щодо того як подолати цей стресовий розлад.

Звісно, що війна на Донбасі зачепила набагато більше людей, ніж події на Майдані Незалежності. І стресовий стан після військових протистоянь матиме набагато сильніший ефект.  Тому суспільству в усіх областях (і на Полтавщині також) потрібно шукати способи подолання цього розладу у своїх земляків, які повернулися і будуть повертатися додому.

Також з’явився величезний прошарок потенційних пацієнтів –біженців – явища цілком нового для нашої країни. За останніми даними ООН, їх кількість в Україні становить 490 тисяч чоловік (і ще 545 тисяч чоловік виїхали в сусідні країни). Сюди також входять і діти, для яких такі переїзди – вкрай травматичний досвід, який ще відгукнеться в майбутньому.

Не варто забувати і про військовополонених, які також потребують психологічної допомоги, адже пережитий ними стрес мало з чим можна порівняти.

З точки зору медицини

Якщо дотримуватися наукової термінології, то посттравматичний синдром – це важкий психічний стан, різновид тривожного розладу (неврозу), який виникає в результаті одиничної або повторюваних психотравмуючих ситуацій, як, наприклад, військовими діями, важкою фізичною травмою, сексуальним насильством, або загрозою смерті.

Розлад проявляється повторюваним і нав’язливим відтворенням у свідомості психотравмуючої події (у випадку бійців – жахів війни). При цьому пережитий стрес часто є надзвичайно інтенсивним переживанням і іноді навіть викликає думки про суїцид з метою припинити напад.

Також можливі повторювані жахіття (сни) і мимовільні спогади.

Пацієнт посилено уникає думок, почуттів або розмов, пов’язаних з травмою, а також дій, місць або людей, які ініціюють ці спогади. Часом трапляється, що військовий не здатний відтворити в пам’яті психотравмуючу подію в подробицях. Має місце також постійна пильність і стан постійного очікування загрози.

Стан часто ускладнюється іншими розладами і захворюваннями (в основному з боку нервової, серцево-судинної, травної та ендокринної систем).

«Спусковим гачком» є подія, що викликає напад у хворого розладом. Найчастіше «спусковий гачок» – частина травмуючого переживання – плач, шум машини, постріли, зображення, текст, відео схожої події. Хворі зазвичай усіма силами уникають зустрічей зі «спусковим гачком», прагнучи уникнути нового нападу.

Про подолання розладу

Лікування розладу має бути комплексним. На початку хвороби – медикаментозним і психотерапевтичним, після – переважно психотерапевтичним.

У терапії розладу можуть бути використані практично всі групи психотропних засобів: транквілізатори, гіпнотики, антидепресанти, нейролептики, в окремих випадках – антиконвульсанти і психостимулятори.

Хороші результати дає методика, в ході якої пацієнта навчають у момент початку нападу концентрувати увагу на яскравому відволікаючому спогаді, що з часом формує звичку до автоматичного переходу свідомості до нейтральних або позитивним емоціях в обхід травмуючого досвіду в разі появи «спускового гачка».

Тобто психотерапевтична складова є вкрай необхідною для подолання розладу. Але робота з такими пацієнтами дуже складна і відповідальна, адже функціонування людської психіки – це ще й досі загадка для вчених.

В наступній публікації ми поговоримо з медиками щодо проблеми виникнення посттравматичного стресового розладу у військових і можливості його подолання.

 

«Аналітичний центр розвитку громадянського суспільства»